Жительница Мариуполя рассказала о потере мужа и тестя в музее «Голоси мирных»

Наталья Дегтярьова поделилась историей о том, как в блокадном Мариуполе она потеряла сначала тяжело раненного мужа, а вскоре и свекра. Пережившая войну женщина, страдающая болезнью Паркинсона, теперь восстанавливает жизнь в Ровно, где хранит память о трагедиях родного города.

Перевод ИИ

Текст статьи доступен на языке оригинала.

Нажмите кнопку «Перевести статью» выше, чтобы сгенерировать перевод с помощью ИИ.

Оригинальный контент

Источник

"Там наче Армагеддон": Наталя Дегтярьова з Маріуполя розповіла свою історію музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google У 2022 році Наталя Дегтярьова бігла під обстрілами до лікарні, де перебував її тяжко поранений чоловік Сергій. У переповненій палаті він встиг сказати лише два слова: "Я помираю". За кілька днів у блокадному Маріуполі родина втратила і свекра. Свою історію жінка розповіла Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. "Я не знаю, як його знайшла. Так бігла по коридору, а потім назад уже якась інтуїція. Бачу, що щось рідне лежить на ліжку. Лікарі, коли робили операцію, щось говорили, що шансів немає", – розповідає Наталя. Сергій загинув, коли намагався знайти їжу для родини. У цей момент стався вибух: чоловік отримав важке поранення живота. Міська лікарня вже була переповнена пораненими, а ліків не вистачало, тому врятувати Сергія не вдалося. Наталя досі не знає, де він похований. Та невдовзі родину спіткала ще одна втрата: коли жінка побігла до свекра Володимира, щоб повідомити про смерть сина, з’ясувалося, що й він загинув від уламкового поранення. "Ми всі плакали. Дідуся поховали на городі – те, що від нього лишилося", – розповідає син Наталі Андрій. До повномасштабного вторгнення життя родини Дегтярьових було нерозривно пов’язане з Маріуполем. Наталія, її чоловік та кілька поколінь їхніх родин працювали на "Азовсталі", тут виросли їхні діти. Сьогодні від того життя залишилися лише спогади та біль. Наталя й досі не може без сліз згадувати ті страшні дні. "Було страшно, сильні обстріли. Там наче Армагеддон пройшовся: все чорне, небо чорне, на дорозі я бачила мертву людину", – пригадує жінка. За словами хлопця, ці трагедії дуже погіршили психологічний стан його матері. З’ясувалося, що раніше жінка приховувала від рідних страшний діагноз – хворобу Паркінсона. Після втрати близьких і пережитого жаху війни стан Наталі почав стрімко погіршуватися. У той час Маріуполь залишався без води, світла та тепла. Усі турботи про родину лягли на плечі старшої сестри Андрія – Оксани. Вона ходила за гуманітаркою, дбала про близьких, а одного разу навіть змогла знайти ліки для Наталі. "Ліки через місяць дочка дістала. Ходила в аптеку. Стояла там у чергах цілими днями. А потім диво – якась жіночка принесла ліки, коли аптека закрилася. Каже, від родичів залишилися", – говорить Наталя. Завдяки медикаментам стан жінки покращився – вона знову почала ходити. Улітку 2022 року родина навіть змогла виїхати з окупованого Маріуполя. Сьогодні вони живуть у Рівному, працюють, навчаються та намагаються відновити своє життя. Але біль від пережитого та побаченого у Маріуполі залишається з ними й досі. Дивіться історію родини Наталі Дегтярьової. Колекція Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.