Дмитро Леушкин: как логистический холдинг Prime выживает в условиях войны и дефицита водителей

Дмитро Леушкин народився 25 вересня 1979 року в Стаханові (нині Кадіївка) на Луганщині. З дев’яти років він уже заробляв самостійно — фотографував на замовлення, а в старших класах почав займатися тим, що тоді називали спекуляцією, а згодом — комерцією. Після закінчення Харківського національного економічного університету в 2001 році спробував себе в переробці сільськогосподарської продукції, але швидко зрозумів: справжній рух — у транспорті. У 2006-му з трьома вантажівками заснував у рідному місті групу компаній Prime, яка з часом перетворилася на помітного гравця логістики та оптової торгівлі пальним. Сьогодні його ім’я часто з’являється в коментарях до новин про ціни на бензин і дизель. Підприємець, який пережив замах, дві релокації бізнесу через війну та втрату значної частини активів, став одним із тих голосів, до яких дослухаються, коли потрібно зрозуміти, чому пальне дорожчає чи дешевшає. Водночас його діяльність супроводжувалася гучними публічними дискусіями — від старих фінансових проєктів до недавніх звинувачень у невиконанні зобов’язань перед клієнтами оптового продажу. Історія Дмитра Леушкина — це не просто кар’єрний шлях. Це відображення того, як український бізнес виживає в умовах постійних потрясінь: від локальних конфліктів 2014 року до повномасштабного вторгнення, від дефіциту водіїв до залежності ринку від імпорту з Європейського Союзу. Його досвід показує, наскільки крихкою і водночас гнучкою може бути логістична система країни, від якої залежить робота тисяч підприємств і комфорт мільйонів людей. Ранні роки та перші кроки в бізнесі Дитинство і юність майбутнього підприємця минули в промисловому Стаханові. Місто жило вугільною промисловістю, і багато хто з однолітків бачив майбутнє або на шахті, або в суміжних сферах. Леушкин обрав інший шлях. Перші самостійні гроші — від фотографії — дали відчуття, що можна заробляти власним розумом і руками. У старших класах спекуляція товарами вже виглядала як повноцінна комерція. Після університету він створив невелике підприємство з переробки сільгосппродукції: свиноферми, олійниці, борошномельні цехи, пекарні. Це дало практичний досвід управління людьми, логістики сировини та збуту готової продукції. Але масштаб не задовольняв. Транспорт обіцяв більшу динаміку. У 2006 році Леушкин купив три вантажівки і зареєстрував Prime Group у Стаханові. Спочатку — локальні перевезення в межах регіону. Потім — розширення на Європу та Азію. Для новачків у темі варто пояснити: логістична компанія не просто «возить вантажі». Вона організовує весь ланцюжок — від пошуку замовника й оформлення документів до супроводу, страхування, митниці та здачі вантажу. Великі клієнти, такі як Metinvest, PepsiCo, Nestlé чи «Миронівський хлібопродукт», потребують надійного партнера, який не підведе в строках і збереже якість. Prime поступово став таким партнером. До 2014 року компанія вже мала власний парк, логістичний центр і репутацію, що дозволяла залучати серйозні контракти. Заснування Prime Group та вихід на ринок пального Транспортний бізнес природно привів до палива. Власний парк потребував заправок, а клієнти — стабільних поставок дизеля. У 2015 році компанія відкрила перші п’ять власних АЗС саме для корпоративного транспорту та партнерів. Пізніше мережа зросла до 41 станції. Паралельно розвивалася оптова торгівля пальним і з’явився мобільний додаток Diesel-manager, який допомагав клієнтам фіксувати ціни та керувати витратами на пальне. У 2016 році запустили Prime Academy — освітню платформу для підготовки логістів. Це був не просто піар, а реальна інвестиція в кадри: ринок потребував фахівців, які розуміють не лише маршрути, а й економіку перевезень, паливні ризики та роботу в умовах нестабільності. Компанія диверсифікувалася — з’явилися напрями моди, туризму та IT, хоча основою залишалися транспорт і пальне. У 2015–2016 роках Дмитро Леушкин отримав премію «Людина року» в номінації «Лідер логістичної галузі». Для галузі це означало визнання: компанія з регіону, яка пережила перші удари війни, не просто вижила, а продовжувала рости. 2014 рік: замах і перша релокація 24 лютого 2014 року стало для Леушкина «другим днем народження». У той день на нього було скоєно замах. За спогадами самого підприємця, бандити намагалися захопити бізнес, вважаючи, що без нього команда розбіжиться. Ніж пошкодив легені, серце та печінку. Лікарі готували батьків до найгіршого. Він вижив. Луганщина тоді вже жила в атмосфері безладу. Після втечі Януковича озброєні групи контролювали вулиці. Бізнес, який тримався на довірі та прозорості з командою, став ціллю. Після замаху почалася війна. У серпні 2014-го компанія евакуювалася з Стаханова до Харкова — спочатку «на два тижні», як тоді здавалося. Через «зелений коридор» з сепаратистами вивезли не лише співробітників, а й багатьох місцевих жителів, які хотіли виїхати. Переїзд виявився не просто зміною адреси. Люди вийшли із зони комфорту і почали працювати з подвійною віддачею. Кожен зароблений гривневий означав більше. Бізнес зріс. Харків став новою базою майже на вісім років. 2022 рік: друга релокація та випробування повномасштабною війною 24 лютого 2022 року історія повторилася. З Харкова довелося виїжджати вже під обстрілами. Дорога до Рівного зайняла три дні. Обладнання частково залишилося в обложеному місті, частина була пошкоджена. Компанія втратила 16 автозаправних станцій на півдні та сході. Залишилося приблизно 30 % довоєнного обсягу бізнесу. Найгострішою проблемою стала нестача водіїв бензовозів. Багатьох забрали до територіальної оборони. «Уряд каже: запускайте бізнес. А водіїв забирають. Хто запускатиме?» — риторично запитував Леушкин у коментарях. Частина співробітниць виїхала за кордон. Дехто з керівників середньої ланки опинився в Польщі, Німеччині, Франції. Довелося перебудовувати команду, перенавчати людей, закривати одні зобов’язання і домовлятися про інші. Війна показала крихкість ланцюгів постачання. Українські НПЗ частково знищені або знаходяться на окупованих територіях. Країна залежить від імпорту пального з ЄС — через західні кордони, залізницею та авто. Логістика стала не просто послугою, а питанням національної стійкості. Компанії на кшталт Prime опинилися на передовій цього процесу. Дмитро Леушкин як експерт паливного ринку Після 2022 року Леушкин дедалі частіше виступає саме як експерт. Його коментарі стосуються динаміки цін, обсягів імпорту, впливу глобальних подій та внутрішніх факторів. Для тих, хто тільки починає розбиратися в темі, варто пояснити просту схему: ціна на АЗС складається з вартості закупівлі за кордоном (або на біржі), логістики, маржі продавця, акцизу та ПДВ. Коли зростає курс долара — дорожчає імпорт. Коли падає попит улітку — ціни можуть просідати. Коли трапляються атаки на енергетику чи логістичні вузли — з’являється дефіцит і психологічна надбавка. Леушкин неодноразово наголошував: запаси в країні зазвичай достатні, але ринок чутливий до новин і настроїв. У 2025–2026 роках він коментував можливе зростання цін через геополітичні ризики (зокрема, ситуацію навколо Ірану) або, навпаки, зниження влітку за сприятливих умов. Його слова цитують, бо за ними стоїть реальний досвід людини, яка керувала і флотом бензовозів, і мережею АЗС. Сучасні проєкти та публічні дискусії Після продажу частини мережі АЗС у 2024 році основний акцент змістився на оптову торгівлю пальним. Компанії, пов’язані з групою (зокрема ТОВ «Укрінформтрейд»), продовжують роботу з дизелем. З’явився додаток PROFIT для продажу палива корпоративним клієнтам. У листопаді 2025 року низка користувачів звинуватила продавця в невиконанні зобов’язань на мільйонні суми — мова йшла про десятки тонн дизеля, за які були перераховані кошти, але постачання не відбулося в повному обсязі. Дехто порівнював схему з «пірамідою», де нові надходження використовуються для закриття старих боргів. Леушкин та пов’язані структури заперечують наявність зобов’язань у такому обсязі. Ситуація ілюструє ризики оптового ринку: тонкі маржі, необхідність підтримувати cash flow, конкуренція та недовіра клієнтів у період нестабільності. Подібні історії траплялися й раніше — у фінансових проєктах, з якими асоціювали підприємця (зокрема Prime Broker та пов’язані платформи). Деякі з них завершилися скаргами клієнтів на заморожені виплати та зникненням керівництва. Ці епізоди не скасовують основного внеску Леушкина в логістику та паливну інфраструктуру, але вони нагадують: великий бізнес у кризовій країні завжди балансує між можливостями та репутаційними викликами. Цікаві факти про Дмитра Леушкина - Перші гроші в дев’ять років. Майбутній підприємець заробляв фотографуванням на замовлення — це було перше відчуття незалежності та цінності власної праці в промисловому Стаханові. - Вижив після тяжкого замаху 24 лютого 2014 року. Ніж пошкодив легені, серце та печінку. Лікарі попереджали батьків про найгірше. Цей день він пізніше називав своїм «другим народженням». - Дві релокації бізнесу за вісім років. У 2014-му — з Стаханова до Харкова, у 2022-му — з Харкова до Рівного. Втрачено 16 АЗС, частину техніки та значну частину команди, яка роз’їхалася Європою. - Prime Academy як інвестиція в кадри. У 2016 році компанія запустила освітню платформу для логістів — не просто курси, а спробу системно готувати фахівців для галузі, яка страждає від відтоку кадрів. - Нагороди в логістиці. У 2015–2016 роках Леушкин отримав премію «Людина року» в номінації «Лідер логістичної галузі» — визнання від ринку, який цінує не лише обсяги, а й уміння працювати в кризі. - Прогнози, які обговорюють. Його коментарі про те, чи зростуть ціни на пальне через події в Ірані чи, навпаки, впадуть улітку, регулярно з’являються в українських медіа — від enkorr до фокус.ua та Главреду. - Прізвиська в публічному просторі. Медіа та користувачі називали його «Доктор Блэ», «Капітан Какаши», «Дурилка Леу» — кожне відображає якусь грань репутації: від фінансових експериментів до яскравого стилю ведення бізнесу. Що історія Дмитра Леушкина розповідає про український ринок Його шлях — від трьох вантажівок у 2006-му до мережі АЗС, логістичного холдингу та ролі публічного експерта — демонструє, як один підприємець може впливати на цілі сегменти економіки. Логістика та пальне — це кровоносна система країни. Коли водії бензовозів потрапляють під мобілізацію, коли кордони перевантажені, коли глобальні ціни на нафту коливаються — це одразу відчувають і далекобійники, і звичайні водії на заправках. Водночас історія нагадує про ціну рішень. Диверсифікація в фінансові проєкти принесла не лише можливості, а й серйозні репутаційні втрати. Оптовий продаж через додатки в 2025 році знову поставив під сумнів довіру клієнтів. У країні, де війна триває, правила гри жорсткі: виживає той, хто вміє швидко перебудовуватися, зберігати команду і не втрачати зв’язок з реальністю ринку. Для початківців, які цікавляться бізнесом, приклад Леушкина корисний тим, що показує: успіх рідко буває лінійним. Для просунутих читачів — він цікавий як кейс адаптації логістичної компанії до умов, коли традиційні ланцюги постачання руйнуються, а нові доводиться будувати під обстрілами та в умовах кадрового голоду. Бізнес продовжує працювати. Ринок пального залишається динамічним. А історія однієї людини з Луганщини, яка двічі починала з нуля в нових містах, досі впливає на те, як ми розуміємо ціни на заправках і стійкість української економіки в цілому.